Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) з нагоди зустрічі Патріарха УГКЦ із жертводавцями Патріаршого Собору

Христос Воскрес!

Ваша Блажкнство! Маємо велику честь вітати Вас на теренах Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Не проминуло й півроку відтоді, як Ви у співслужінні єпископів та священиків довершили освячення церкви у Добромилі, містечку з яким тісно пов’язана доля Митрополита Андрея Шептицького. Тепер – інша зустріч, яка має відношення до іншого храму. Храму Воскресіння Господнього у Києві, зведенням якого Вам, як нашому духовному батькові, доводиться опікуватись. Храму, який, як видимий символ перемоги добра над злом, як символ єднання усіх українців, також, мабуть, був частиною пророчої візії одного з найбільших мужів української Церкви Слуги Божого Митрополита Андрея.

Приємно наголосити, що наше зібрання відбувається в пасхальному часі. Це ще більше вселяє нам оптимізм і додає наснаги до праці. Шлях Христа до Його Воскресіння тривав через Голготу. Подібно й Церква наша на шляху до відродження пережила не одну страшну і навіть трагічну сторінку. Але, керована мудрими й богобоязливими провідниками, вона йшла через терпіння і хрест до воскресіння. Тож подвижництво наших попередників зобов’язує і надихає нас до духовної активності.

Ми, духовенство та вірні, покликані служити і молитись в Бойківському краї, покладаємо великі надії на те, що благословенна самим Господом справа – будівництво собору у Києві - матиме гідне продовження. Аби забезпечити майбутнє, потрібно добре знати минуле. Історія засвідчує, що саме на цих теренах постала найдревніша в нашій Церкві Перемишльська Єпархія. Тепер вона розділена територіально і, тільки, східна її частина є тепер на матірній Українській землі. Пам’ятаючи про сиву давнину, згадуємо також і подвижників монашого життя пізніших часів. Благаємо про молитву і Блаженних Йосафата Коциловського та Григорія Лакоту, і мучеників Северіяна, Якима і Віталія, ієромонахів Дрогобицьких щоб допомогли здвигнути велику справу.

Упродовж кількох останніх років погляди як українців з України, так і тих, що знаходяться далеко від рідної землі, скеровані в бік Києва, де на лівому березі Дніпра-Славутича виростає величавий греко-католицький храм – собор Воскресіння Христового. Церква зводиться в столичному граді, де колись, згідно з переданням, Апостол Андрій Первозванний прорік слова, що саме на Київських горах возсіяє Благодать Божа. Святиня, до спорудження якої Ваше Блаженство докладаєте так багато зусиль, – це не тільки черговий новий храм у Києві. Це живий, зримий символ Воскресіння Української Церкви. Це повернення до витоків християнства Київської традиції. Це втілення надій і прагнень Ваших попередників – Київських Митрополитів, які, будучи змушеними на деякий час покинути столицю, ніколи не полишали надії повернутися сюди знову. Повернутись, щоб, тримаючи тісний канонічний зв’язок із Вселенською Церквою, керувати звідси паствою і нести Христову Благовість для єдинокровних братів на Сході. Це нарешті знак особливої Божої ласки, дар любові Отця Небесного до нас, українців – греко-католиків, які після багатьох років поневірянь втішаються даром свободи та дякують Богові за вислухані молитви.

Аскольдова могила і на Подолі, Львівська площа і Святошино, лівобережжя  Дніпра, ці та деякі інші райони української столиці були своєрідними острівцями, де з настанням незалежності нашої держави починали діяти, а тепер розвинулись греко-католицькі громади. Необхідно належно оцінити роль цих спільнот та священиків, які провадили і провадять ними. Водночас маємо надію, що під склепіннями споруджуваного собору з новою силою лунатимуть проповіді на заклик до об’єднання українського християнства, а в стінах Патріаршої курії прийматимуться мудрі й виважені рішення. Церковні дзвони, що вже починають лунати, повинні покликати до духовного життя тих, хто ще не оговтався від облуди атеїстичного минулого, повинні очистити сумління урядовців, які до тепер творили закони без згадки про Бога. Ідея про спорудження Патріаршого Собору у Києві є беззаперечною аксіомою. Ми переконані, що вже незабаром він возсіяє красою і величчю. І це станеться наперекір злій волі тих, хто й досі мріє бачити УГКЦ виключно галицькою Церквою.

Ваша Святосте! Виказуючи Вам велику довіру у виконанні цієї нелегкої і відповідальної місії, яка покладена на Вас Божим провидінням, виражаємо Вам волю наших священиків та вірних. Вони належно оцінюють зроблені Вами кроки на зміцнення позицій нашої Церкви у Києві, і взагалі в Центрі, на Сході і на Півдні України, і зокрема Ваші старання про якнайшвидше завершення Патріаршого собору. У пожертвах, які ми сьогодні передаємо Вам, є доля Дрогобицьких машинобудівників і нафтовиків Борислава, шахтарів Стебника й лікарів Трускавця та Східниці. Самбір і Мостиська, Сколе і Турка, Старий Самбір і Судова Вишня ... Мешканці міст і жителі найвіддаленіших сіл вклали свою лепту у велику і благородну справу – побудову Патріаршого собору. Пожертву зробили й ті наші співгромадяни, які тимчасово перебувають поза Україною, але, придбавши символічні цеглинки, в такий спосіб творять духовний зв’язок з рідною землею. Ми переконані, що Господь вислуховує благання тих, хто через власну фізичну неміч, чи брак коштів не може скласти грошову пожертву, проте щиро молиться за ктиторів і благодітелів Патріаршого Собору

Користаючи з нагоди, щиро вітаємо Вас, Ваша Святосте, від нас владик від собору духовенства та великої спільноти наших мирян і бажаємо доброго здоров’я, душевного спокою, постійного незворотного поступу у провадженні нашою Церквою, яка успішно сповняє свою місію, росте та міцніє і надіємось, що згодом прикраситься вінцем Патріаршого устрою.

14.04.2007 р. Б.
+ Ярослава (Приріз)